Війна – це страшна сторінка життя для кожної окремої людини, якій Бог призначив жити у воєнні часи. Групи людей, народи, цілі нації страждають від воєн, які протягом тисячоліть періодично (хотілось би! Насправді – практично постійно) випробують людську цивілізації на моральність та людяність.
«Гарна війна краще, ніж поганий мир»… Брехня! Єдина гарна війна це та, яка не трапилася. Якої вдалося уникнути, не втративши при цьому своєї честі та гідності. Нажаль, частіше за все, «втеча» від війни автоматично означає втрату цих невід’ємних для справжньої людини якостей.
Українці не розпочинали цю війну. І не хотіли її. Але коли ворог перетнув кордони рідної країни і розпочав знищення українців на власній землі – він не залишив нам вибору. Тільки війна! Тільки шалений спротив агресору! Так вже призначив нам Господь, що українці генетично не спроможні обміняти власну свободу та незалежність на жалюгідне рабське існування під чоботом окупанта.
Гнітюча поразка 2014 року і втрата частини власних територій, спровокована та реалізована тодішньою зрадницькою владою багатостраждальної України, дала привід путінському кремлю сподіватися на «легку прогулянку» на початку 2022 року. Те, на що в результаті перетворилися хворобливі мрії бункерного діда, стало справжнім жахом як для кремля, так і для більшості росіян, які вже мабуть подумки будували собі дачі та нарізали ділянки на Полтавщині чи мальовничими берегами Дніпра.
«Яка несподіванка»! «Друга Непереможна Армія» вщент розчавила собі лоба об український захист Збройних Сил та спротив такого «миролюбного та спокійного» місцевого населення. Колективний Захід, врешті решт, визначив для себе «сторону правди» та почав безпрецедентну підтримку України. Росія, замість ще одного «кроку до світового панування», опинилася в міжнародній ізоляції та потужних санкціях, на крок від прірви історичного небуття.
Нажаль, колективна західна свідомість ще сподівається на те, що війна залишиться «закапсюльованою» на Україні. У чомусь це навіть і наша провина… Занадто вже ми виявилися сильні та незламні у захисті власної свободи та країни. Ми самі подарували Заходу надію на те, що впораємося власноруч із загальносвітовим Злом. Вистоїмо і переможемо. І так воно і буде. Безперечно! Але – якою ціною?!
Під час війни відбувається перехрест військових, економічних, соціальних, психологічних та інших проявів життя країни та кожного з нас. Інколи вони вступають у протиріччя між собою і ми обираємо свої вчинки та дії виключно з урахуванням доцільності для справи захисту України та військової стратегії. Це – війна! Але, на жаль, справжній кривавий зміст подій на фронті не завжди зрозумілий тим, хто знаходиться у тилу і для кого війна – це лише набридливі та дратуючі звуки повітряної тривоги.
Кількість загиблих Захисників України є військовою таємницею з обмеженим доступом до інформації. Ми всі знаємо, що ворог втратив лише загиблими вже практично 90 тисяч. Ми радіємо з таких втрат мерзенного окупанта. І маємо на це повне право! Не ми прийшли в чужий дім зі зброєю в руках і чинимо криваві злочинства! Ворог повинен бути покараним. Жорстоко. Смертю!
Та відсутність правдивої інформації про власні втрати, про численні ( а по іншому і бути не може на війні!) загибелі наших Захисників, що власним життям кожного дня стримують ворога та забезпечують нам нашу Свободу та Волю, про нелюдські випробування та жахливі умови, у яких перебувають наші хлопці на передовій, викривляють усвідомлення населенням реальної картини кривавих подій сьогодення.
Пропаганда пропагандою, але складається враження, що де хто з тих, хто насиджує собі дупу у ресторанах або «каламутить воду» через відключення електроенергії, уявляє собі події на передовій, яка простягнулася, на хвилину, на 3700 кілометрів (!!!) української землі, як якийсь яскравий буклет, де Захисники їздять на ленд-лізі, стріляють з ленд-лізу, їдять ленд-ліз і, взагалі, живуть собі, як на курорті, інколи скидаючи дистанційно з імпортних квадрокоптерів на «придуркуватого та голодно-обідраного ворога-жебрака» різноманітні смертельні «іграшки» і, потім, радісно аплодують та посміхаються власним вдалим «шутам».
Абсолютно згубні та небезпечні ілюзії! Війна – це кров та смерть! І не тільки ворожа! Тисячі українців вже віддали своє життя і війна продовжує кожного дня збирати свій кривавий врожай, не розбираючи, хто окупант, а хто – захисник. Війна – це не вимушена «заміська прогулянка без жінок та напоїв», а блекаут — це не привід для роздратування та прокльонів у бік місцевої чи загальноукраїнської влади. І той, хто цього не розуміє, своїми розмовами та вчинками лише ускладнює і без того непомірно важку справу захисту рідної землі. Тим самим, віддаляючи нашу Перемогу.
І тим, хто знаходиться у полоні хибних уявлень та думок, потрібно або усвідомити реалії війни, або війна прийде прямо до нього і вщент зруйнує будь-які ілюзії.
Автор: Юрій Федоренко, Керівник ГО Агенція розвитку демократії та інформаційних свобод